| ||||
Ляльковий мир Михайла Коломея став якимсь простором анекдота, створеного і розказаного одеситом, де звичний хід речей заломлюється безглуздістю, абсурдом, а на питання часто відповідають питанням. Цей світ настільки яскравий, талановитий, простодушний і лукавий одночасно, як і впізнанні прототипи ляльок. Мистецтво художника це квінтесенція реальності, адже життя нічим не відрізняється від гротеску. «Наше життя - анекдот: коротка і смішна», - вважають одесити.
На очах глядачів розігрується міні спектакль про одеситів, які їдять, п'ють, ходять на роботу, дивляться телевізор, загалом роблять все те, що називається життям, зі всіма атрибутами пекла і раю.
Розказуючи про місто, в якому живуть люди різних національностей. у якому перемішалися мови, кухні, звичаї і вдачі, художник часто «пересолює особами», підкреслює кулясту торжествуючу плоть, чуттєвість і еротику своїх героїв. Це Мир людини щасливої, що дивиться на світ через рожеві окуляри. У Одесі навіть божевільний не дурень, а бомж - оптиміст-сангвінік! Кожна фігура - рабина, бомжа, художника його музи відомої актриси і політика - символічна, а зміст анекдота розкривається з пропонованої ситуації.
Гротеск і битовізм, натуралізм і романтизм, лірика і цинізм, пафос і іронія утворюють неповторний одеський колорит, одеський гумор. Художник передає сам дух Одеси, ніколи не сумуючого її народу, люблячого смачно поїсти і випити. Всі персонажі зв'язані тематично і композиційно як фрагменти одного нескінченного анекдота. У роботах Коломея є найважливіше: передача атмосфери, середовища, ритму життя, і навіть одеського неповторного жаргону. Художник знає і охоче ділиться секретом «одеського щастя», секретом «уміння жити».
Вміло маніпулюючи «драйвами», тобто реакціями глядача. Коломей використовує свій ляльковий театр, свою «Одессею» як засоби комунікації і зближення в світі, розділеної віруваннями, расами. Ляльки нині в моді: авторські ляльки колекціонують, проводять аукціони, влаштовують музеї. Узяти наприклад болгарське місто Габрово - побратим Одеси за гумором.
Той, що зробив ляльку більш не владний над нею, не може заборонити їй дивитися, думати і розуміти по-своєму. Лялькова Одеса Михайла Коломея, що постійно росте, «вимагає у влади міста негайного рішення квартирного питання», тобто створення музею ляльок в столиці гумору. Адже творчість одесита в п'ятому поколінні, самородка, майстра яскравого дарування зацікавить всіх тих. хто цінує в мистецтві індивідуальність, любить гумор і знає толк в анекдотах.
Мистецтвознавець Ірина Тімохова